У вишневому саду, там соловейко щебетав,

Я просився додому, а вона ніяк не хотіла мене відпускати.

Затишшя мрій, навколо сонний, тихий світ,

Ми загубили лік годинам під подихом квітучих віт.

Я просився додому, а вона ніяк не хотіла мене відпускати,

Лише шепотіла тихо, що нам ще зарано розлучатись.

О, кохана моя, а я ж твій, дивись, яка зійшла зоря,

Над нами неба океан і срібна, неземна краса.

Проснеться тато мій, буде питать, де був я,

Тривога в серці закипає, сховаюсь від очей, як від вогню.

А ти йому дай такий отвіт: яка чудова майська ніч,

Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все.

Хай розквітає білий цвіт, немов казковий дивний світ,

Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все.

Сину мій, у чому річ, де ти блукав цілу ніч?

Чому взлохмачені волоси, а на очах бренить сльоза?

Батьківський погляд, наче лід, врізається в мою печаль,